Медсестринство в Україні відстало від Європи років на 30: інтерв’ю із засновницею інформаційної платформи «Я — медсестра»

«Диплом із відзнакою — це дуже добре, але на практиці все зовсім по‑іншому»

Розкажіть, будь ласка, як ви потрапили в медсестринство. Чи був це свідомий вибір, чи мріяли про те, щоб стати медсестрою?

Професію медсестри обрала випадково. Медичний коледж був одним із небагатьох закладів освіти поруч. До навчання я ставилася відповідально, та в перший робочий день зрозуміла: диплом із відзнакою — це добре, але на практиці все зовсім по-іншому.

Я почала працювати в Інституті нейрохірургії. Мої старші колеги вчили мене, як транспортувати пацієнтів, готувати їх до операцій, установлювати внутрішньовенні й сечові катетери, доглядати за трахеостомою, вести медичну документацію та багато іншого, що роблять медсестри. Я була шокована, тому що нічого цього не знала й не вміла.

Жила я в той час в селі Яблуневе Чернігівської області. Чергувала що три дні, тож доводилося прокидатися о 02:00, їхати електричкою, щоб о 09:00 бути на роботі. Я відпрацьовувала 24-годинну зміну, добиралася додому, відсипалася і знову збиралася на чергування.

Усі мої колеги також добиралися на роботу з далеких сіл і містечок. Робота медсестри важка як морально, так і фізично. Щодня ми бачимо біль, страждання, а іноді й смерті. Важкі, лежачі пацієнти, багато роботи, мала заробітна плата —медсестри завжди втомлені й виснажені.

Тобто ви потрапили із коледжу в реалії та одразу зіткнулися з усіма труднощами цієї професії. Але попри все ви залишилися в медсестринстві, чому?

Можливо, я боялася змінювати професію. Медсестринство я знаю, тут уже комфортно. Але я вирішила змінюватися у своєму медсестринстві. Насамперед наважилася переїхати в Київ, почала шукати підробітки. Був період, коли я працювала на чотирьох роботах. Зрештою я зрозуміла, що в цьому напрямі треба розвиватися, щоб так тяжко не працювати й заробляти більше.

Під час роботи у Всеукраїнському центрі радіохірургії лікарні «Феофанія», 2018 р.

Я почала розвиватися, вивчала медичне законодавство, наполегливо працювала й брала на себе ініціативу. Потім перейшла працювати у «Феофанію». Далі мені запропонували стати старшою медсестрою. Я пропрацювала в цій лікарні 11 років. Ми одні з перших в Україні впровадили систему управління якістю ISO 9001. Після цього компанія, яка нас сертифікувала, запросила мене позаштатним спеціалістом, проводити аудити відповідності системи якості ISO 9001 в інших медичних закладах.

«Медсестри часто не усвідомлюють, що працюють застарілими методами й надають неякісні медичні послуги»

З якими найголовнішими викликами, на вашу думку, стикається, українська медсестра? Що потрібно змінювати в медсестринстві зараз?

Найголовніша проблема, з якої починаються всі інші, — це освіта й курси підвищення кваліфікації для медсестер. Вони безнадійно відстали від сучасних доказових знань.

У певний момент я усвідомила, що моїх знань не вистачає для того, щоб надавати якісну допомогу пацієнтам. Тому почала приділяти багато часу й зусиль професійному розвитку й самовдосконаленню. Коли спілкуюся з медсестрами з інших країн або вивчаю рекомендації ВООЗ та CDC, розумію, що ми відстали років на 30 від цивілізованих країн.

На жаль, більшість медсестер не хоче цього визнавати. Це добре видно у фейсбук-коментарях: «Дурниці цей ваш інфекційний контроль», «Я 30 років так робила й усе було нормально, а тепер неправильно» тощо.

Це свідчить про те, що медсестри часто не усвідомлюють, що працюю­ть застарілими методами й надають неякісні медичні послуги. Перше, що ми повинні змінити — це навчитися працювати за сучасними стандартами.

«Нас змусили думати, що ми ні на що не впливаємо. Але я вірю, що впливаємо»

Як ви вважаєте, у чому причина такого опору змінам у медсестринській спільноті?

Нас багато років так виховували: ти медсестра, сиди тихо, запитань ніяких не став і роби, що скажуть. Нас не вчили говорити з пацієнтом. Нас вчили мовчати, бути дисциплінованими, скромними, безумовно виконувати доручення лікаря.

Нас змусили думати, що ми ні на що не впливаємо. Але я вірю, що впливаємо. Саме тому нещодавно ми з моїми однодумцями надіслали лис­та до МОЗ із пропозиціями щодо безперервного професійного розвитку й сподіваємося, що їх візьмуть до уваги.

Розкажіть, будь ласка, докладніше: як розробляли пропозиції і що саме пропонували?

Ми обговорювали проєкт із колегами, які так само прагнуть змін: Іриною Величко, Аллою Кужель, Наталією Ліхошерстовою, Олександрою Палагіцькою та Наталією Ружило. Кілька тижнів зідзвонювалися ввечері, після роботи. Бувало, що навіть до 24:00 вели дискусії і записували свої пропозиції.

Що ми просили? Оновити Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я» та внести фахівців, які відповідають запитам сьогодення:

• заступника директора (медичного директора) з медсестринства;
• інструктора з гігієни рук;
• координатора з гігієни рук;
• сестер медичних —
  • з догляду за ранами;
  • інсультних відділень і блоків;
  • з надання паліативної допомоги;
  • замісної ниркової терапії;
  • ендоскопічних;
  • операторів колцентру.

Також пропонували передбачити курси спеціалізації для цих фахівців. Наприклад, у Європі не допускають до стерилізації і дезінфекції медвиробів людей, які не проходили навчання декілька років. У нас навіть місячного курсу немає для медсестер стерилізаційного відділення. Так само як для медсестер, які працюють із гнучкими ендоскопами. Кожна працює, як доведеться: як лікар навчить чи виробники обладнання покажуть. Але це має бути стандартизовано.

Загалом у нас був запит на сучасні знання. Одна з наших колег переймала досвід в Австрії, інша — у Польщі, ми консультувалися з медсестрами з Англії, Швеції, Бельгії, щоб урахувати європейський досвід під час написання листа.

«Те, що я вмію і люблю, — це Клуб медсестер»

До речі, про обмін досвідом. Ви засновниця фейсбук-сторінки «Я — медсестра» і Клубу медсестер, активно ведете канали у вайбері, телеграмі та ютубі. Як виникла ідея створити сторінку і яка головна її мета?

Перед початком пандемії я перейшла в приватний медичний заклад на посаду головної медсестри. Коли COVID-19 набирав обертів, не знала, як правильно організувати інфекційний контроль, шукала інформацію та не могла знайти. Запитати не було в кого. Тому я створила платформу для медсестер «Я — медсестра». Так ми почали об’єднуватися, спілкуватися та обмінюватися інформацією.

У розпал пандемії COVID-19, медичний центр «Євролаб»

COVID-19 був потужним ударом по медичній системі, але тепер ми переживаємо ще складніше випробування — повномасштабну війну. Як вона вплинула на вас і ваших колег? Які нові труднощі доводиться долати зараз?

Дуже багато медсестер втратили роботу й поїхали за кордон. Моя близька подруга, теж медсестра, потрапила в окупацію і мусила з маленьким сином рятуватися вночі, на велосипедах об’їжджаючи міни. Зараз вони в Польщі.

Нам усім зараз важко: і тим хто виїхав, і тим хто залишився. Я через війну теж втратила роботу. Стрес, відчай, незмога щось планувати, брак грошей призвели до депресії. Єдиним виходом було знову зайняти себе; бути корисною; робити те, що я вмію і люблю, тому я створила Клуб медсестер.

Тепер щочетверга о 19:00 проводжу прямі ефіри, ділюся своїм досвідом і знаннями, а також запрошую цікавих спікерів. Ми обговорюємо нові накази МОЗ, рекомендації ВООЗ, CDC, обмінюємося СОПами та навіть допомагаємо одне одному знайти роботу.

«Європейська й українська медсестри — це різні професії»

Ви також періодично проводите онлайн-зустрічі із закордонними колегами. Чи кардинально відрізняється робота української медсестри й медсестер зі Швеції, Бельгії, Англії тощо? Які відмінності вас найбільше вразили?

Я запрошую спікерів із-за кордону, щоб показати приклад нашим медсестрам, як може бути. Змотивувати рухатися до кращого. Зазвичай мене цікавить освіта, підвищення кваліфікації, їхній досвід, конкретні робочі приклади.

Різниця справді вражає. Наприклад, медсестра Ольга Міщук працює в Англії менеджером відділення. Це як у нас завідувач. Але в Україні це лише лікарі, а там — медсестри. Вона розповіла, що може навіть перевіряти історії хвороби, призначення лікарів. Загалом європейські медсестри відрізняються рівнем знань, навичками, свободою дій, впевненістю в собі та самоповагою.

«Якість роботи медсестри напряму залежить від уміння користуватися сучасними девайсами»

Що ще хотіли б запозичити з європейського досвіду?

Наведу кілька прикладів.

1. У європейських країнах деякі наші методики лікування ран уже ввійшли в історію. Наприклад, використання бинтів для перев’язки, обробка рани перекисом водню та зеленкою, використання антибіотиків місцево тощо. Для догляду за ранами є незліченна кількість перев’язувальних матеріалів. Кожен із них призначений для певного виду ран: мокра, суха, волога, інфікована й інші. Але ми продовжуємо користуватися бинтами й перекисом. До того ж у Європі лікуванням ран займається медсестра — спеціаліст із лікування ран.

2. Ми вважаємо, що довготривале перебування пацієнта прикутим до ліжка неминуче призводить до пролежнів. Але в розвинутих країнах за появи пролежнів персонал несе відповідальність. Це вважають недбалим ставленням до пацієнта. Тому під час навчання медсестер приділяють величезну увагу профілактиці пролежнів, щоб їх не допускати.

3. Усі розвинені країни світу відмовилися від ін’єкцій антибіотиків у м’яз. Призначають лише перорально або внутрішньовенно. Це нарешті заборонили й в Україні, але чи всі про це знають і дотримують цих правил?

4. Ми боїмося нових витратних матеріалів й обладнання, тому що не вміємо ними користуватися. Ця проблема постала особливо гостро, коли до нас прийшла гуманітарна допомога з Європи. Що з нею робити, ми не знаємо.

Я вважаю, що якість роботи медсестри напряму залежить від уміння користуватися сучасними девайсами: катетерами, порт-системами, вакуумними системами забору крові, різними типами перехідників і величезним різноманіттям витратних матеріалів й обладнання.

Школа протидії COVID-19 для медсестер, лікарів і керівників медичних закладів від UNICEF&МОЗ, 2021 р.

Тільки тоді, коли ми будемо впевненими в наших знаннях, станемо впевненими в собі, почнемо поважати себе, тоді нас почнуть поважати інші.

«Голос медсестер повинен бути гучним»

Бажання рости професійно, безумовно, важливе для будь-якого фахівця. Однак часто доводиться працювати в таких умовах, які не сприяють професійному розвитку. Як бути? Які кроки має зробити держава, щоб забезпечити гідні умови праці для медсестер і тим самим підвищити якість меддопомоги?

Я вірю в медичну реформу, зараз починається трансформування медичної системи. Нам буде важко, доведеться ухвалювати непопулярні, болючі рішення, оптимізуватися. Багато хто не готовий до цього. Але нам потрібно змінюватися, адже те, що було до реформи, не мало шансів на життя.

І насамкінець, що ви хотіли б сказати своїм колегам зі сторінок нашого журналу?

Голос медсестер повинен бути гучним. Для цього потрібно постійно вчитися і не боятися говорити.

Слава медсестрам, слава Україні!